АФІША

  • День народження кота Леопольда

    14 липня 2019р.
    початок о 12.00

  • Жменяки

    14 липня 2019р.
    початок о 18.00 

ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

Не святі горшки ліплять

З нагоди ювілею Василини Грицак

Вона не удостоєна високих почесних звань та урядових нагород, зате в рідному колективі митців театру міста над Ужем має добру славу працьовитої і доступної до спілкування актриси, невтомної у творчій праці, привітної та усміхненої, яка завжди налаштована прийти на допомогу будь-кому з колег, виконати доручену їй суспільну чи громадську роботу, словом, бути в гущі всіх театральних справ і подій. Для актриси, про яку йдеться в цій статті, вислів «служити театру» підходить найбільше, адже вона ніколи не підводить режисерів, не запізнюється, а просто добре робить свою справу.

У Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв Василину Іванівну Грицак усі знають як людину, котра наперекір життєвим негараздам залишається оптимістом і, здається, ніякі кризи не зможуть збити її з обраного в юності шляху – свідомо віддаватися нелегкій, але благородній справі відродження і розвитку в нашій області театральної справи.

 

Народилася 15 грудня 1959 року в мальовничому селі Терново, що на Тячівщині, в селянській родині.

З 1967 по 1977 рік навчалася в Тернівській середній школі, після закінчення якої вступила на режисерський відділ Хустського культурно-освітнього училища.

У 1980 році, після закінчення училища, була направлена на роботу в Закарпатський обласний український музично-драматичний театр на посаду артиста драми, де успішно працює по сьогоднішній день.

У 2008 році стала лауреатом обласної премії імені братів Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв у номінації «за кращу жіночу роль». Виконала  роль Марфи у виставі «Слон» О.Копкова.

Шлях кожного митця формується в тому середовищі, де він народився, зростав і виховувався. Для неї це рідне село, де завжди звучала милозвучна материнська мова, яка склала для неї оту вразливість і надзвичайну любов до рідного слова, пісні, народного звичаю, обряду.

Ще під час навчання в школі відчувала потяг до творчості, до сцени, до участі в різних гуртках художньої самодіяльності, зокрема, в драматичному. Це, безперечно, дуже вплинуло на формування її майбутнього творчого кредо: пропускати мистецтво через своє серце і душу, намагатися правдиво жити на сцені, а не лише завчено грати роль. Упродовж усієї творчої діяльності в цьому їй допомагало володіння добрими вокальними даними і чіткою дикцією. Принагідно варто зауважити, що вона вміє гарно віршувати.

Доброю школою для молодої актриси слугувала можливість спостерігати виступи в закарпатському театрі таких відомих митців, як Ярослав Геляс, Марія Харченко, Людмила Іванова, Майя Геляс, Віктор Костюков, Андрій Вертелецький на деяких інших, з якими вона постійно бувала на сцені, а також на репетиціях та в щоденному житті. Особливо важливе значення для неї мали настанови таких талановитих режисерів, як Анатолій Філіппов, Олександр Саркісьянц, Юрій Горуля.

Акторська діяльність Василини Грицак, як і всіх інших початківців музично-драматичного театру міста над Ужем, розпочиналася з участі в хорах, танцях, масовках, а також із виконання окремих епізодичних ролей. У юності вона не гребувала маленькою роллю, завжди була в стані мобілізаційної готовності замінити хворого старшого актора. Актриса не тільки витримала це нелегке навантаження, але й професійно розвивалася, дивуючи колег своєю енергією і надзвичайно широким діапазоном творчого обдарування.

За майже 35 років активної діяльності на ниві служіння мистецтву Мельпомени в рідному творчому колективі вона створила низку високохудожніх образів, за що глядачі та всі колеги театру заслужено поважають актрису, а молоді працівники стараються брати з неї приклад, вчаться ставити перед собою високі завдання у творчості і, долаючи перешкоди, досягати мети. Актриса із задоволенням  утілює на сцені ліричні  образи.

Згадуючи про свій творчий шлях, мисткиня каже: «Успіхам у творчому зростанні завдячую режисерам, з якими довелося працювати. Особлива подяка головному режисеру театру Анатолію Юхимовичу Філіппову, який чимало зробив для мого становлення як актриси. Він має великий акторський досвід, мудрий, терплячи. Він – справжній професіонал своєї  справи. Працювати з Анатолієм Юхимовичем завжди цікаво, бо актор отримує свободу творчості, хоча останнє слово завжди залишається за режисером. І ми, актори, це розуміємо, тому стараємося налаштуватися на його хвилю».

З юних літ Василина цікавиться модою. Це стало для актриси своєрідним хобі – другим постійним творчим захопленням, адже саме тут яскраво проявляється її дивовижна творча фантазія, її душа, її стиль.

Василина Грицак проявила себе у таких сценічних ролях: Марі – «Любий спокусник» В.Тарасова; Люба – «Наречені» В.Губарєва; Хава – «Покаяніє» О.Духновича; мама Волошина – «Судний час» І.Козака; Марфа – «Слон» О.Копкова; Марта – «Банкрот» («За двома зайцями») М.Старицького; Настя – «Чого хоче жінка» Г.Квітки-Основ’яненка; Ірина – «Американська рулетка» О.Марданя; Ілонка – «Пограбування опівночі» М.Митровича; Хазяйка – «Назар Стодоля» Т.Шевченка; Елла – «Здрастуйте, я ваша тітонька» Б.Томаса; Мама – «Дорога до раю» Д.Кешелі та інших, а також зіграла чимало ролей у дитячих виставах.

Особливо добре вдаються актрисі ролі в драматичних творах закарпатських авторів. Вони близькі їй і зрозумілі, тому вона відтворює їх на сцені просто й переконливо, збагачуючи сценічні образи своїм знанням життя і внутрішньо насичуючи їхній зміст своїми симпатіями та антипатіями.

В актриси ювілей. Та зайвого галасу з цього приводу вона не робить, а як і раніше живе проблемами колективу, зокрема, втіленням нової ролі у музичній виставі за п’єсою Г.Квітки-Основ’яненка «Турецька шаль», постановку якої у ці дні здійснює колектив. А ще багато сил, енергії і часу присвячує громадській роботі. У дні святкування ювілею актриса впевнена, що вона потрібна рідному театру, як і він потрібен їй.

Дивлячись на Василину Іванівну – приязно усміхнену, незмінно доброзичливу – ніяк не погоджуєшся з тим поважним ювілеєм, який завітав до неї. Невже календар каже правду? Є такий тип людей, на яких непомітно віку. Очевидно цей феномен зумовлений їхньою глибокою духовністю. Саме духовність найкраще проявляється в цієї мисткині. Вона живе, грає на сцені, радіє кожному дню.

Щиросердечно вітаючи Василину Іванівну з ювілеєм друзі та колеги бажають їй міцного здоров’я, творчого довголіття, невичерпної наснаги!

З роси і води!

 

 

ВасильКОБАЛЬ

 

Культурологічні джерела: [Щокварт. вісн.]. –  2015. – № 1 (29). – С. 50–51.

 

Наші контакти:

т/ф. (0312) 61-60-11 – приймальна
тел.  (0312) 61-71-30 – каса
моб. (050) 432-05-57 – каса
тел.  (0312) 61-42-37 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.