АФІША

  • Лео Е.Манн «Спадкоємець» (мала сцена)

    22 листопада 2019р.
    початок о 18.30
    (мала сцена)

  • Повелитель Чорного лісу

    24 листопада 2019р.
    початок о 12.00

  • Жменяки

    24 листопада 2019р.
    початок о 18.00 

ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

У ПОШУКАХ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ

Андрійцьо Василь. Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929). Перший український професіональний театр на Закарпатті: Монографія. – Ужгород: Ґражда, 2012. – 232 с.: іл.

 Понад дев’яносто років відділяє нас від того часу, коли видатний український поет і письменник, один із перших театральних критиків Закарпаття Василь Ґренжа-Донський назвав створений 15 січня 1921 року Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929 ) «святинею рідної культури, рідного слова, трибуною української національної ідеї, одним із найяскравіших здобутків в історії національно-культурного відродження в Закарпатській Україні першої третини ХХ століття».

Саме з цієї крилатої фрази починається щойно видана в Ужгородському видавництві «Ґражда» монографія кандидата мистецтвознавства, культуролога, театрознавця з міста Хуст Василя Андрійовича Андрійця, знаного у краї виданнями «Культурологічні мотиви Хустини» (2004 ), «Нова сцена. Театр Карпатської України» (2006 ), «Доля світла, тополина» (Короткі нариси з історії Хустського народного театру ім.В.Майданного) (2009 ), а також автора численних проблемних статей з питань культурології та естетичного виховання, опублікованих у наукових виданнях та інших засобах масової інформації, який на 230 сторінках нової книги – «Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929)» – глибоко досліджує проблеми розвитку українського професіонального театру на Закарпатті.

Зібраний ним і поданий у п’яти розділах названої книги науковий матеріал яскраво підтверджує слова геніального Василя Ґренджі-Донського, адже він на основі джерельних матеріалів та документів, соковитою українською мовою, глибоко розкрив основні тенденції й особливості культурологічного процесу регіону в контексті історичної епохи.

Ошатна книга починається лаконічним вступом, який дає коротку історичну і політичну характеристику Східної Європи, зокрема Закарпаття після краху Австро-Угорщини монархії та прийняття 10 вересня 1919 року Сен-Жерменського договору, за яким наш край з офіційною назвою «Подкарпатська Русь» на обіцяних правах автономії було введено до складу Чехословаччини.

У першому розділі монографії, який отримав назву «Історичні проблеми, джерельна база дослідження», йдеться про суттєві проблеми становлення театру на теренах Закарпаття та про джерела концептуального осягнення історії українського театру на основі друкованих матеріалів, які були відомі до 1945 року, а також у радянський період та за роки незалежності України.

Тут описано, яку велику спадщину театрально-критичного матеріалу про Руський театр залишив для наступних поколінь геніальний письменник Василь Ґренджа-Донський. Його статті і рецензії з аналізом творчих здобутків та невдач театру друкувалися у 20-х роках ХХ ст. на сторінках відомого ужгородського часопису «Свобода». У наші часи цей безцінний матеріал включено у дванадцятитомне видання «Твори Василя Ґренджі-Донського» та деякі інші друковані збірники.

Василь Андрійцьо в цьому розділі також зауважує, що першу спробу синтетичного огляду історії українського театру на Закарпатті зробив представник так званого русофільського руху Євген Недзельський у нарисі «Угро-руський театр», який було видано в Ужгороді у 1941 році, а вже в 1942 році С.Наріжний у своїй праці «Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами» у параграфі «На Закарпатті» також подає коротку історію українського театру в краї.

У повоєнний час про український театр на Закарпатті скромно згадала у своїй книжці «Тернистим шляхом: нариси з історії західно-українського театру» Л.Мельничук-Лучко (1961), більш детально про «Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді» написав В.Василько у своїй монографії «Микола Садовський та його театр», виданій у 1962 році, про перший український театр Закарпаття писав також журнал «Народна творчість та етнографія» у 1966 році, про нього розповідають і окремі параграфи в колективній монографії «Український драматичний театр: Нариси історії» (1967) та інші.

Далі автор згадує, що першою ґрунтовною працею про діяльність корифея українських театрів Миколи Садовського була стаття Г.Ігнатовича «Директор театру» (1967) та зауважує, що значну увагу «Руському театрові Товариства «Просвіта» в Ужгороді» приділив В.Нікеєв у нарисі «Олександр Загаров і український театр» (1969).

Пізніше, в 60–70-х роках ХХ ст., відомий діяч українських театрів Європи Юрій Шерегій пише ґрунтовне дослідження-монографію «Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року», яка вийшла тільки у 1993 році (вже після його смерті) і в якій простежено історію театрального процесу на Закарпатті від фольклорних театрів в Ужгороді та Чехословаччині до функціонування заснованого Миколою Аркасом, братами Юрієм-Августином та Євгеном Шерегіями доленосного театру «Нова сцена» в місті Хуст – державної театральної інституції, потопленої фашистами в крові Карпатської України в 1939 році. У прикінцевих розділах цієї розлогої монографії йдеться про окремі спроби Юрія-Августина Шерегія, Олекси Приходька, Павла Кукурудзи та деяких інших ентузіастів «Нової сцени» відродження українського театру (Драматичних Студій) на теренах Югославії та Чехословаччини в часи фашистського лихоліття 1939–1945 рр.

Приблизно за цією ж схемою ще в 70-х роках ХХ ст. колишній художній керівник Закарпатського облмуздрамтеатру, відомий режисер, заслужений артист УРСР Г.Ігнатович написав книгу «Від гасниці до рампи», перший том якої вийшов тільки в 2008 році, а другий – у 2012.

Окремі дослідження про український театр на Закарпатті належать ученому зі Словаччини, закордонному академіку НАН України Миколі Мушинці, науковцям з Ужгорода Йосипові Баглаю, Тетяні Росул та деяким іншим театрознавцям.

Треба віддати належне кандидату мистецтвознавства Василеві Андрійцю, який при написанні своєї наукової роботи віднайшов багато раніше маловідомих матеріалів, чітко і професійно проаналізував їх та все найцінніше використав на сторінках свого видання, ввівши таким чином окремі з них у науковий обіг. Йдеться, зокрема, про двотомник української діаспори США «Наш театр», архіви бібліотеки Товариства «Просвіта» в Ужгороді, фонд № 146 Львівської національної бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, досі неопубліковані спогади М.Садовського «Підкарпатчина», які знаходяться у фонді № 314 Центрального державного історичного архіву України у Львові, та інші матеріали архівів, товариств, партій та деяких приватних колекцій.

У другому розділі, названому автором монографії «Передумови створення в Закарпатті українського професіонального театру», В.Андрійцьо повертається до історії українських шкільних та фольклорних театрів від у ХІХ ст. часів О.Духновича, К.Сабова, А.Коцеби, І.Сільвая, до зародження сталого театру при І.Панькевичу, А.Волошину, М.Виняру та до розгорнутого аналізу діяльності першого професіонального театру Товариства «Просвіта» в Ужгороді.

Третій розділ названо «Утвердження сценічних традицій корифеїв українського театру у Руському театрі Товариства «Просвіта» в Ужгороді під мистецьким керівництвом Миколи Садовського» (1921–1923). У ньому автором любовно описано знакову постать геніального актора і режисера європейського рівня, болючі творчі та адміністративні пошуки Миколи Садовського, які, на жаль, привели його до конфліктів у колективі театру (звільнення талановитого актора М.Певного) та до розриву Миколи Садовського з Головним виділом «Просвіти» і закінчилися підступною діяльністю диригента хору О.Приходька, який став «злим генієм» щодо О.Кошиця і М.Садовського, завдав непоправної шкоди як діяльності обох великих митців, так і українській культурі.

Значення діяльності М.Садовського, підкреслює В.Андрійцьо, надзвичайне – як організатор театру, він створив першу професіональну трупу українського театру на Закарпатті, мобілізував її у міцний мистецький колектив, унормував його діяльність, визначив головний напрям його як музично-драматичного театру, поклавши в основу репертуару українську класичну драматургію.

Розділ четвертий монографії названо «Освоєння принципів психологічного реалізму в Руському театрі Товариства «Просвіта» в Ужгороді під мистецьким керівництвом Олександра Загарова (1923–1925)» і присвячений він етапові творчого злету мистецького колективу під егідою ще одного талановитого актора, режисера високого рівня професіоналізму і сценічної практики та вимогливого директора європейського рівня (справжнє прізвище Олексадра Леонідовича Загарова – фон Фесінг).

«Кризові явища в Руському театрі Товариства «Просвіта» в Ужгороді 1925–1929 рр.» – так названо п’ятий розділ рецензованої книги В.Андрійця, в якому подано аналіз нового заключного етапу першого професіонального театру Закарпаття, котрий у названий період відзначався постійними адміністративними змінами, чварами в акторському колективі, поступовим зменшенням державної допомоги, а ще відсутністю чіткої лінії щодо підбору репертуару. За чотири роки в театрі помінялося кілька директорів і режисерів. Це були такі митці: О.Загаров, Р.Кирчів, М.Певний, Я.Барнич, Ф.Базилевич, М.Аркас, Г.Совачева, О.Левитський.

По суті, за весь період свого існування театр перебував у стадії постійної реформації. А ще, відстале – на теренах розвинутої Чехословаччини –Закарпаття, як відомо, у 1926 році спіткала загальна економічна криза, що боляче вдарило в першу чергу по інституціях галузі культури, в яких з кожним роком зростали борги.

У календарі «Просвіти» на 1929 рік у статті Ф.Базилевича «Вісім літ праці Руського театру «Просвіта» так характеризується ця ситуація: «З кінця сезону з театру пішло багато артистів, і це боляче відбилося на положенні театру в новому сезоні 1926/1927, коли дирекцію перебрав п. М.Певний, так що цей сезон не міг виявити належної діяльності та розмаху».

Через відсутність коштів Головний відділ «Просвіти» був змушений скоротити творчий склад, розпустити оркестр, який залишився без диригента, й обмежитися в доборі репертуару.

У кінці монографії «Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929)» В.Андрійцьо зробив лаконічні «Висновки», в яких десятьма пунктами чітко визначив коротку суть всієї наукової роботи: названо історичні передумови становлення і розвитку українського театру на  Закарпатті, визначено наявність феномену національного відродження регіону, прослідковано творчий шлях першої професіональної театральної інституції в краї, етапи її творчого піднесення і прикрих невдач, роль громадсько-політичних діячів краю Юрія Бращайка та Августина Волошина у здійсненні апофеозу української національної ідеї на теренах Закарпаття, визначні заслуги мистецького впливу корифея українського театру Миколи Садовського та інших митців-емігрантів на творче життя краю, проголошено про народження власної мистецької еліти та її вплив на процес становлення театрального мистецтва на Закарпатті, визначено інші важливі аспекти та процеси, які відбувалися в описаний період історії всієї Східної Європи, зокрема в «демократичній» Чехословацькій Республіці.

Крім «Висновків», наприкінці книги також розміщено «Список використаних джерел» і «Додатки», до яких увійшли «Репертуар Руського театру Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929)», «Іменний покажчик» та «Зміст».

На основі джерельних матеріалів та документів кандидату мистецтвознавства, знаному в Україні культурологу В.Андрійцю, без сумніву, добре вдалося відслідкувати і досить повно розкрити в монографії основні тенденції розвитку першого професіонального театру на Закарпатті й показати особливості загального культурологічного процесу в цей період.

Видання розраховане на мистецтвознавців, культурологів, студентів і учнів мистецьких закладів та інших гуманітарних вузів, усіх шанувальників театрального мистецтва.

Василь КОБАЛЬ,

заслужений працівник культури України,

лауреат обласної премії в галузі

театрального мистецтва

імені  братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв

 

 

Культурологічні джерела: [Щокварт. вісн.]. –  2012. – № 3 (19), 4 (20). – С. 71–73.

Наші контакти:

т/ф. (0312) 61-60-11 – приймальна
тел.  (0312) 61-71-30 – каса
моб. (050) 432-05-57 – каса
тел.  (0312) 61-42-37 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.