АФІША

  • Крок від любові

    03 грудня 2017р.
    початок о 18.00
    (60-80грн.)

  • Краще залишайся мертвим

    06 грудня 2017р.
    початок о 18.30

  • Дивовижна пташечка

    10 грудня 2017р.
    початок о 12.00
    (40 грн.)

  • Вільні метелики

    10 грудня 2017р.
    початок о 18.00
    (60-80 грн.)

Професор Сергій Федака про виставу "Шаріка"

Вистава вразила різнобарв’ям костюмів, професійним світлом і грою оркестру, що забезпечив добру половину успіху. Після цілого доброго десятиліття, позначеного переважно бюджетними постановками, де економили на всьому, маємо знову спектакль, зроблений хай і не за гамбурзьким рахунком, але цілком пристойно, без особливих обмежень. На сцені – вся трупа, задіяно всі служби, які існують.   

Автор оперети Ярослав Барнич сам був січовим стрільцем, у двадцятих кілька років працював на театральній ниві Закарпаття, потім повернувся до Львова, написав і поставив “Шаріку”, після Другої світової емігрував до Америки. Для нього Закарпаття було краєм-спогадом, недовиконаним уроком. Композитор хотів розказати своїм землякам про наш край, створити привабливий закарпатський міф. Це йому вдалося. Оперета мала великий успіх. У радянську добу була заборонена (як і згадки про січовиків загалом), але продовжувалася ставитися заокеанською діаспорою. У дев’яності вона повернулася в Україну і зараз іде, щонайменше, у чотирьох театрах. Кілька років тому львівський театр ім. М.Заньковецької привозив цю виставу до Ужгорода.  

Але загальновідомо, що історія того самого роману, розказана чоловіком і жінкою – це дві досить різні історії, в яких часто годі впізнати одна одну. Так і тут. Галицькі версії оперети акцентують на своєму (veni, vidi, vici). Закарпатська версія – більше про те, як січовиків сприйнято тут. Закарпатські сценки займають більше часу, ніж львівські (у класичній версії – навпаки, вони даються тільки ретроспективою).

У народному літературознавстві всі твори діляться на дві категорії – про війну і про любов. За цим критерієм, Я.Барнич написав більше про війну, аніж про любов. Про те, як війна вічно живе у душах вояків, які забувають негатив і поступово перетворюють свої спогади на щось феєричне – як співається у січовицькій пісні: “Бо війна війною...”   Натомість постановка А.Філіпова більше таки про любов, яка загострюється під час війни, але виживає навіть у мирну добу.

Щодо акторської гри і співу, то очі розбігаються. Спостерігати за ролями другого плану не менш цікаво, ніж за головними героями. Вдалося створити колоритний образ закарпатської глибинки як постійної веремії, де багато чого на понтах, де у кожного свої проблеми, але напозір усі намагаються тримати лице, навіть – торгувати ним.

Завдання Катерини Якубик-Гамаги, що грає Шаріку, максимально складне. Її персонаж – не просто така собі перша дівка у Хусті, а ще й символ усього Закарпаття. Але і жива людина передусім.

Поручик Степан (А.Сапожников) – перша роль молодого актора у нашому театрі. Зіграв такого собі д’Артаньяна – впевнено, наче ціле життя тим займався. Його джура-денщик Клим (Д.Сньозик) тягне усе на собі, як ломова коняка. Оце головний комунікатор і мостобудівник, здатний подружити всіх з усіма. За кілька років в театрі актор здійснив чималу еволюцію. Наразі це найкраща його роль.

Батько Шаріки (А.Мацак) поєднує закарпатську гостинність, гоноровість і вміння тримати ніс по вітру. Тітка Шаріки (Н.Засухіна) – без таких героїнь оперет просто не буває. Вона відтіняє племінницю, рятує цілі сюжетні лінії, розряджає своїм солоним гумором усі ті сльозоточиві кохання-зітхання, що ризикують залити глядацький зал.

Барон Верецьки (Ю.Шкляр) – нібито негативний персонаж, але іграшковий, як багато чого на Закарпатті. Більше для колориту, аніж сюжетотворення. Зате специфіку краю він розкриває по повній. Такий собі готельний аніматор за викликом.

Подруга Шаріки Морішка (К.Берец) – гідна пара Климові. Удвох вони грають галицько-закарпатську ідилію. Артистка забезпечує максимум місцевої екзотики і неповторності.  

Стрільці-побратими (С.Барабаш, Р.Жогін, С.Баранов) – це кілька різних галицьких характерів, кілька темпераментів. Спроба показати закарпатцям, що галичани дуже не схожі між собою, різняться десь навіть більше, ніж із закарпатцями.

Вистава тільки-но починає своє життя. У першій дії на заднику впізнається картинка з задньої сторінки фотоальбому  “Хуст у старовинній листівці” (замок і орнамент). Очевидно, логічно значно активніше використати той альбом, і по ходу дії проектувати на екран види Хуста початку ХХ ст.

Є багато над чим працювати. Нібито “Шаріка” відкриватиме і наступний сезон (десь у листопаді). Віриться, що це вже буде більш відшліфована версія (львівські сцени поки значно програють закарпатським, провисають, потребують і розкішніших декорацій, і виваженішої гри). Актори тільки починають притиратися одне до одного.

Але чимала й перспектива. Кожний театр має спектакль-візитівку. В Ужгородського такого ще немає, проте саме ним з часом може стати оцей.

Наші контакти:

т/ф. (03122) 3-60-14 – приймальна
тел. (03122) 3-71-87 – каса
тел. (03122) 3-42-52 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.