АФІША

  • Крок від любові

    03 грудня 2017р.
    початок о 18.00
    (60-80грн.)

  • Краще залишайся мертвим

    06 грудня 2017р.
    початок о 18.30

  • Дивовижна пташечка

    10 грудня 2017р.
    початок о 12.00
    (40 грн.)

  • Вільні метелики

    10 грудня 2017р.
    початок о 18.00
    (60-80 грн.)

Професор Сергій Федака про виставу "Вільні метелики"

У Закарпатському муздрамтеатрі ім. братів Шерегїів іде спектакль В.Шершуна “Вільні метелики” за мотивами однойменної п’єси 1969 р. Леонарда Герша.

На кожну роль тут підготовано по три-чотири актори, тому вистава має чимало версій, досить відмінних одна від одної за манерою гри, трактуваннями образів, ансамблевістю. Але й попри те твір надзвичайно закручений, він гостро-психологічний, не надто типовий для нашого театру і, чесно кажучи, просто приголомшує. Його в принципі не можливо переказати, це треба бачити, бо головне між персонажами виражається не так словами, як пластикою (балетмейстер В.Бабука), жестами, мімікою. Це одна з найбільш мімічних вистав нашої трупи, окремі сцени – на межі з балетом.

У шкільних кабінетах біології традиційно вивішують плакат з еволюційним древом. Унизу там одноклітинні, від них підіймаються різні гілки розвитку, найвищих з них дві. Одна з них присвячена членистоногим, на самому вершечку там комахи, що позначаються, як правило, малюнком метелика. На другій гілці – хордові на чолі з ссавцями, а вінчає там усе фігурка людини. Метелик і людина – два протилежні напрямки еволюції, сама природа розвела їх по максимуму. Чи можуть вони зійтися бодай у принципі, теоретично?

Та й декорації (квартира головного героя) нагадують таку собі клітку з усіма причандалами для всебічного розвитку ув’язненої тваринки. Дональд (Рудольф Дзуринець) – сліпий 21-річний юнак, ціле життя був під цілковитим контролем матері (про батька там пару фраз), яка виховала його справжнім “термінатором”. Тепер її творіння починає бунтувати проти неї самої. Образ дуже романтичний, втілення self-made-man. Парадоксальний коктейль із сили і беззахисності. Втілення раціональності, самоорганізації, прогнозованості і... неприкаяності. Актор грає трохи більше робота-бунтаря, ніж людину. Колосальні сили ідуть на вільне орієнтування у невидимому для нього світі, на все інше практично не лишається сил.

Джіл (Олеся Дзуринець) заповнює собою весь простір сцени. Її неможливо судити за людськими законами. Психічно нормальна, але далека від усталених морально-етичних норм. Вона сама собі імператив. Як казав Ніцше, за межею добра і зла. Це не жінка, це вірус, що проникає у чоловічу сутність і переформатовує там усе по-своєму. Уособлення споконвічного хаосу, який породжує креатив. Актриса грає на сцені такий собі згусток ртуті, який у постійному рухові, щосекунди змінює форму, його неможливо утримати в руках. Він дуже привабливий і... отруйний. Для Джіл немає нічого забороненого, її шарм поганої дівчинки проникає в усі закутки чоловічої душі – як повінь чи пожежа. У таку не закохуються з першого погляду. Зате їх неможливо забути до останнього подиху. Правильних обожнюють, а неправильних люблять.

Мати (Світлана Мавріц) – чи не найскладніша роль у виставі. Вона сходить на сцену наче прямо зі сторінок підручника психоаналізу – з усіма традиційними комплексами, заморочками, стереотипами, але за якусь годину змінюється до невпізнання. Це якийсь міфологічний образ, інколи здається, що вона мати обом персонажам. У ключовій сцені вона стоїть у дверному профілі, наче церковна скульптура у ніші. Це втілення амбівалентної людської натури, що одночасно звернута поглядом і до тваринного, і до небесного. Образ міниться різними барвами – від гротесково-сатиричних до фаворського сяйва. Це одне з найцікавіших втілень материнського образу у світовій драматургії, тому подібна роль етапна у творчості будь-якої актриси.

Словом, на сцені – традиційна історія вигнання з раю Адама і Єви, тільки роль Бога виконує цілком реальна мати, причому вона свавільно ламає біблійний сюжет і спрямовує його у зовсім несподіване русло. Роль змія-спокусника у виставі виконує Остін. Він навіть підкреслено скидає свою шкуру (куртку) і дарує її Дональду. Останній у фіналі все-таки здобуває перемогу – хай дуже відносну, ефемерну, на кілька днів, але інших у тому світі, де він живе, здається, і не буває.

Вистава вийшла для сімейного перегляду – вона про батьків і дітей, про кохання-зітхання, про поразки і перемогу, про те, що всі ми родом з дитинства. При цьому кожний глядач може побачити там щось своє, суто індивідуальне. Про те, що всякий наступний роман виростає з попереднього. Що межа між поразкою і перемогою дуже рухома. Як і межа між метеликом і людиною.


Сергій Федака

Наші контакти:

т/ф. (03122) 3-60-14 – приймальна
тел. (03122) 3-71-87 – каса
тел. (03122) 3-42-52 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.