АФІША

  • Дивовижна пташечка

    25 червня 2017р.
    початок о 12.00
    (25 грн.)

  • В Парижі гарне літо...

    25 червня 2017р.
    початок о 18.00
    (30-80 грн)

Професор Сергій Федака про виставу "Гамлет"

Закарпатський обласний музично-драматичний театр імені братів Шерегїів відкрив 71-ий сезон прем’єрою «Гамлета” у перекладі Ю.Андруховича і постановці Ярослава Геляса, приуроченою до сторіччя його батька Ярослава Томовича Геляса, котрий свого часу грав цього персонажа.

Я.Геляс-син колись поставив в Ужгороді “Лісову пісню”. Два спектаклі вийшли дуже несхожими – не тільки через різницю літературної основи і трупи, а головне через те, що принципово змінилася епоха і особливо глядач, не кажучи про самого режисера. Майстерність останнього зросла незмірно (уся вистава побудована на безлічі деталей, символів, жестів, мізансцен, усе це можна розшифровувати окремо), але додалося і сивини в усьому.

Сцена вражає химерними риштуваннями (сценографія та костюми Олександра Сидорука). Хоча це ще як сказати. Там щось середнє між будівельним майданчиком (українське державотворення давно вже перетворилося на довгобуд, якому не видно кінця-краю, так і доводиться жити і помирати серед цього безладу) і барикадами. Усе це можна розглядати дуже довго, відкриваючи все нові і нові деталі і вникаючи у їхній смисл. Краще це зробити перед початком дії, бо потім очам буде ще більше роботи.

 “Гамлет” – трагедія про гарну людину, яка абсолютно не на своєму місці. Будь-який середньовічний принц, відчувши найменшу підозру до свого дядька, зразу убив би його і посів би батьківський престол. Цей же нескінченно рефлексує, знищує усіх, хто йому дорогий, і тільки після цього вбиває дядька. Коротше, саме те, що ми бачимо в політичній історії України упродовж останньої чверті століття. Як справедливо зауважив колись В.Винниченко, читати це все без брому неможливо. Нас ткнули обличчям у дзеркало: отакі от були наші двадцять п’ять років. Пишатися там нічим, хоча осмислювати є що. Бо поки не осмислимо, далі не просунемося. Вистава і є таким запрошенням до серйозної розмови про наші недоліки, які примушують постійно тупцювати на місці.

У Гамлеті, якого грає Любомир Геляс (онук ювіляра і племінник постановника), постійно проступають риси то одного, то іншого сучасного українського політика. Усі вони більше дбають про власний імідж, ніж про суть справи. Говорять абсолютно правильні речі, але не більше того. Цей Гамлет з якимсь героїчним минулим – уперше з’являється на сцені з костуром, потім переходить на більш елегантний стек. Фехтує напівоголеним, помирає мужньо, але все лишається враження його цілковитої поразки.

Офелія Оксани Карпович – чи не єдина світла пляма у виставі. Недарма вона одна у білих шатах – на відміну від усіх інших, хто у чорному, графітовому, сірому. Сильна жінка в одній сцені просто розчавлює Гамлета, але врешті-решт гине через нього. Першою жертвою незугарної політики стає жіноцтво.

У другій половині вистави домінує Король-брат. Людина, яка знає, чого хоче, він тимчасово стабілізує усю ситуацію, але гине жертвою власних інтриг. Натомість Гертруда (Н.Засухіна) розривається між чинним королем і сином. Образ настільки амбівалентний, що кожен може його сприймати, як тільки захоче. На певний час застигає у класичній поставі батьківщини-матері.

Полоній – одна з найцікавіших ролей Василя Шершуна. Людина добровільно сує пальці у м’ясорубку, що зветься політикою. Такий собі зануда, який чітко знає, що таке добре і що таке погано, повчає всіх і вся. Нагадує наших романтиків з дев’яностих років. Гадає, ніби табличкою ділення можна виразити все на світі, і накладає через це головою.

Дуже гарний звуковий ряд спектаклю, несподіваний – там і Бізе, і Славко Вакарчук. Актори постійно акцентують чорний гумор п’єси – типово англійський, ніби й не надто суголосний сучасній Україні, а виявляється, що там усе цілком про нас. Час від часу сценою швендяє група з трьох тележурналістів – дуже влада сатира на нашу четверту владу. Не дивно, що врешті-решт ситуація доводиться до «коротше, всі померли” і окупації сусідом Фортінбрасом.

Вистава вийшла гіркою оповіддю про сучасну долю України. У трагедій не буває хеппі-ендів, у них бувають катарсиси. Не обов’язково одразу після перегляду (а наступні покази будуть 19 і 23 жовтня), але по ідеї якесь очищення і просвітлення після такого твору має наступати – навіть якщо спочатку усе виглядає максимально безнадійно.

Сергій Федака

Наші контакти:

т/ф. (03122) 3-60-14 – приймальна
тел. (03122) 3-71-87 – каса
тел. (03122) 3-42-52 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.