АФІША

  • Малюк і Карлсон

      29 жовтня 2017р.
    початок о 12.00
    (25 грн)

  • Шаріка

    29 жовтня 2017р.
    початок о 18.00

  • Велике Жабеня

    05 листопада 2017р.
    початок о 12.00
    (25 грн.)
     

  • Шаріка

    05 листопада 2017р.
    початок о 18.00

Професор Сергіій Федака про прем'єру вистави "Пригоди бравого солдата Швейка"

Настільки заповненого партеру і балкону на домашній (а не гастрольній) виставі ми не пам’ятаємо. Публіка ледве не висіла на люстрах. З одного боку, в Ужгороді нікуди піти. З іншого, історія Швейка обіцяла певну розраду, якусь альтернативу тій сірятині і мряці, що навколо. Надії не обмануто. Згадується фраза про «Дядю Ваню” у постановці Р.Віктюка: «Так дядю Ваню не ставив ніхто”. Швейка ставили у різні пози, але так, як Василь Васильович – м-да. Це історія, розказана у часи, коли вже всі ілюзії злиняли, коли попереду – ніяких мрій, а межа між пристойним і ганебним давно зникла. Тобто про наш 2016-ий.


Хоча формально спектакль – історія Першої Світової з тяжкого бодуна. Є такий жанр у народній історіографії, де замість документів і монографій – анекдоти і апокрифи. Ніде не сміються стільки, як у війську. Хай той сміх десь істеричний, десь «нижче плінтусу”, часто крізь сльози – але без нього не вижити, не витримати ідіотизму і безнадії солдатського існування. Такої убійної дози казарменого гумору я не отримував вже років тридцять (навіть серіал «Солдати” відпочиває). Гумор часто на рівні пантоміми (балетмейстер В.Бабука).

Спектакль зроблений як серія анекдотів, прострочених наскрізь єдиним героєм. Швейк (С.Баранов) і у мирний час вів собаче життя (розводив псів), то ж війна для нього не багато змінила. Чехи завжди мали напружені стосунки з німцями-австрійцями, тут ця тема домінує. Але не тільки це. Осміяно взагалі все святе. Господи, невже це все могло відбуватися в нашому Ужгороді столітньої давності? Розумієш, що могло. Тільки тому наші предки і вижили. Бо любили життя. Навіть після усього, що воно з ними зробило.

Ясно, що в основі чоловічого гумору – жінки. Їх у виставі три (не рахуючи численного оточення).. Як в англійському анекдоті, де кожний джентльмен має три клуби – з одного він не вилазить, до іншого зрідка заглядає, а третій принципово ігнорує.

Наречена і кохана. Традиційно це два зовсім різні персонажі. Несумісні. Як геній і злодійство. Але так потрібні одне одному, бо взаємно відтінюють. Наречена (С.Мавріц) – ніби випурхнула із сучасного сайту знайомств. Забери її з вистави – і все завалиться. Це зубний біль, який свідчить, що ти ще живий. Символ вітчизни-мачухи, яку любити треба, а воно якось не любиться, хоча і без неї – ніяк. Чесно кажучи, гарна жінка, але чоловіки заїлися.

Зате з Боженою (К.Білак) у Швейка повна взаємність, причому десь навіть на рівні стравоходу і шлунку. Божена викликає апетит, до того ж із кожною хвилиною усе несамовитіший. Так кохають тільки перед вічною розлукою, знаючи, що такого ніколи більше вже не переживеш, то ж треба тут і тепер викластися до останнього. І пара на сцені просто «самоспалюється”.

Клуб, який Швейк принципово ігнорує – дружина власника кабаре (С.Тазінгер), а дарма. Тому останню ми бачимо переважно очима її чоловіка. Він постійно відкриває у ній щось нове (а я і не знав, що вона ще й отак може!) Але для цього доводиться дивитися вічно збоку. Це жінка як вона сама себе бачить у коханні. Дама, що розпрощалася з усіма умовностями. Із серії «Побачити Париж і померти”. Ні, все-таки вижити. А потім – ще Лондон, Барселону і Кейптаун. Та хіба мало чоловіків на світі! Тим більше, що їх забирають геть.

Ну і – чоловік на війні. Тема бездонна. Трактовка принципово антиреалістична. Але стає зрозуміло, чому імперія Габсбургів програла. Імперія програла, а її піддані виграли. Бо багато сміялися і завалили всю службу. Швейк хотів пити і кохатися, а мусить стояти на чатах. Ліпше би пив і далі. Є типи, котрих треба тримати якомога далі від зброї. А коли такий типаж стає поголовним серед чоловічого населення – зливай воду. Франц-Йосиф, очевидно, це і відчув у листопаді 1916-го. Війна пішла в один бік, а Швейк – в інший. Як писав поет:

Здолають навіть пішодрала
Сибір чехословацькі роти,
Планують війни генерали –
Та виграють їх ідіоти.

Ідіот виграв, принаймні, безсмертя, хоч для цього довелося загинути. Тому вистава трохи скидається на Дантову комедію навпаки: рай (ярмарок і кабаре) – чистилище (поліція і лікарня) – пекло (війна), тільки не у пафосному ключі, а у балаганному – з козою, ведмедем (псами) і роз’юшеною фізіономією. Завершується усе це цілковитою "булгаковщиною". Нагадує оті кадри з Бондарчукових «Війни і миру”, коли камера летить над нескінченим полем бою – епіка і екшн в одному коктейлі.


Виходиш просвітленим: життя продовжується попри увесь маразм.  


Сергій Федака

 

 

 

Наші контакти:

т/ф. (03122) 3-60-14 – приймальна
тел. (03122) 3-71-87 – каса
тел. (03122) 3-42-52 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.