АФІША
Професор Сергій Федака про прем'єру "Лускунчика"
- Опубліковано: П'ятниця, 08 січня 2016, 10:51
На відміну від численних пізніших переробок ця версія є інсценівкою безосередньо казки Е.Гофмана, досить близькою до його тексту. Правда, з деякими змінами, пов’язаними зі специфікою нашого театру – так, замість братика і сестрички фігурують дві сестрички тощо. Зате мишаче царство – у всій красі. Зграя налічує понад десяток гризунів – причому кожний індивідуалізований, зі своїм екстер’єром і харакетром. Це найбільш анімалістична вистава у репертуарі театру, справжнє “У світі тварин” на сцені. У доробку О.Саркісьянца вже була одна подібна вистава – за “Джульєтою і Ромео” М.Ладо, де діє кілька свійських тварин. Тепер же це взагалі феєричне шоу і для юних натуралістів, і для їхніх батьків. Якщо у повсякденні сучасний городянин мишей майже не бачить (хіба що повіситься якась у холодильнику), то тут вони – як живі з неповторною пластикою дрібної фауни (балетмейстер В.Бабука). І все це рухається під якесь музичне олів’є, від якуого зразу новорічно-різдвяний настрій (музичне оформлення – Н. і М.Петрунь).
Мишильда – друга роль у нашому театрі молодої актириси Єлізавети Неглядюк. Вийшло щось середнє між Пеппі Довгою Панчохою і строгою вчителькою з початкових класів.
Розкішний король – ніби піднявся на сцену прямо з нутра сучасного українського політикуму. Йому теж здається, наче від нього щось залежить, хоча насправді все відбувається усупереч його волі і приводить до протилежних результатів.
С.Тазінгер виконала дві ролі – однієї з сестричок і принцеси . Гм, кажуть, що у кожній жінці сидить відьма, ангел і принцеса. Актриса у даній виставі продемонструвала, що це не просто чутки, а свята правда.
Взагалі, постановникам вдалося створити цілий окремий казковий світ: палац з височезними готичними склепіннями, під які підносяться усі секрети й інтриги придворного життя, затишний будиночок головних героїнь (така собі країна дитинства, яке ніколи не минає), інфернальні мишачі підземелля (художник Л.Бєлая).
Особливо вдалася роль Дросcельмейєра. Якщо у Гофмана він більше технічний персонаж, то у виставі – це такий собі античний бог, який все закручує і вирішує.
Для дітей доводиться ставити набагато краще, ніж для дорослих. Якщо ми вже звикли до всіх умовностей і натяжок, то діти значно гостріше реагують на фальш. Тут же сиділи, мов заворожені.
Сергій Федака
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
